|
Шумить над ставом очерет,
А місяць зник над полем,
Мовчить і ясен про секрет,
Сльозами вкритий, болем.
Роками зламана верба,
Всихалась із журбою,
По ночам відьма молода,
Вмивалася росою.
Збирала зілля, дикий мед,
А шрами прикривала,
Удень ховалась у намет,
Людей всіх проклинала.
З кропиви платтячко сплела,
Із терену віночок,
Коли приходила весна,
Пускалась у таночок.
У ніч, коли туман гуляв,
Прийшов у ліс хлопчина,
І відьму чорну відшукав,
Щоб диво сотворила.
Благав навколішках її,
Бо долю свою втратив,
Кохав дівчину він колись,
Та сильно в серце вразив.
Вона пропала десь, пішла,
А він у слід сміявся,
А потім втратив вірний шлях,
У сіті тьми попався,
Клювали ворони старі,
Глибоко, аж до крові,
Коли співали кобзарі,
Все згадував з любов’ю.
Упав додолу, до землі,
«Я більше так не можу,
Ти, відьмо, чари наведи,
Зніми цю дику ношу».
А вітер хмари розігнав,
І зорі посміхнулись,
Зірвали відьмину вуаль,
А це кохана була.
Уся заплакана, стоїть,
У опіках обличчя,
Сердешна трепетно дрижить,
«Я думала: я лишня!»,
Він милу швидко підхопив,
В обіймах разом плачуть,
Де є образа в почуттях,
Обидва завжди платять.
Шумить над ставом очерет,
Кохання відродилось,
І знов у ясеня секрет,
Дитя у них родилось.
Автор : Дмитрук Галина
ID:
892607
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 23.10.2020 15:13:24
© дата внесення змiн: 23.10.2020 18:22:38
автор: Galkka2
Вкажіть причину вашої скарги
|
Гарно! 
