Пройшовся дощ, як по бульвару,
І змив весь бруд, що на шляху.
Та вітер швидко прогнав хмари,
Надав дощу оцим страху.
А хмари мчали, озирались,
То тут, то там ще крапав дощ.
Та хмари все ще опирались,
Себе узріли в воді площ.
Висять на гілках лиш краплинки,
Прозорі, ніжні, дощові.
І кожна, як дощу дитинка,
Лишив на згадки ще живі.
Притих і вітер, задивився,
Не руш картинку чарівну!
Він поряд них все ж поселився,
Залишив гру цю гріховну.
По гілках бігає малеча,
Мабуть, не знає, що є страх.
Та враз завіяла хуртеча -
І зникли крапельки в снігах...
Краса душевної, зимової лірики! В нас теж під час дощу позамерзали на гілках краплинки, дуже гарна картина- казкова чарівність! Після стало тепліти і вони впали, або розтанули в повітрі.