У мушлю часу сонце заховалось,
від сяйва зір крутилась голова
і в тиші забриніли, як здавалось,
іще ніким не сказані слова…
Відкрив обійми вересневий вечір
і оксамитом ніжно огорнув
такі тендітні, аж прозорі, плечі,
перетворивши втечу… у ману.
Ману позицій, поглядів і хисту.
Війну вівенді модусів, цитат
чи осені стрімкого падолисту,
манірності і марноти утрат…
Як довго я чекав тебе, жадана,
як надто швидко згіркнула халва!
Все сказано – упали з уст неждано
серед зими несказані слова…
5-8 січня 2021
Краще пізно... 
