Розкажи мені, мій милий, де живе стара печаль,
Я ж візьму її на крила й понесу в далеку даль.
Розіб’ю об скелі голі, доторкаючи жалю,
Хай відлунням заколише, я ж кричатиму - Люблю!
Й ти люби - блаженство ночі, шлях чумацький в небесах,
І стежки зірок, молочні, і вітри на парусах.
День люби - в нім ранок сходить, де закохана роса,
Грози пишні, веселкові - в них божественна краса.
Як же можна не любити Божий світ - священний дар,
Напивайся загадково та смакуй немов нектар.
Хай відлуння заколише, я кричатиму - Люблю!
Не впускай у зрілу душу, ні печалі, ні жалю...
