Кошки уходят тихо — в туман и морось.
Лапы легки — не выдно в траве следов.
Небо ночное сыплет на землю морок,
Вечностей девять стряхивает с усов.
Псы мокрым носом тычутся на прощанье,
Уши прижав: хозяйка ты уж прости.
Машут хвостом и в пасти уносят тайну
Сахарной костью, будто звезду в горсти.
И ты не веришь в души, судьбу и бога,
В перерожденья, в радужный чёртов мост,
Только смеются мойры и вьют дороги.
Вьют, будто гнёзда средь опустевших звезд.
Мойры смеются; ты заречёшься снова,
Ты отречёшься, ты не заметишь как
Среди галактик вспыхнет вдали сверхновой
То ли твой фатум, то ли твой добрый знак.
Вспыхнет сверхновой, яркой насмешкой свыше...
Спутав тропинки, скрипнет земная ось.
Лунная кошка спит на покатой крыше.
Звёздная стая ловит луну за хвост...
И можешь верить — клятвы хоть что-то значат,
Миски запрятать, выбросить поводок...
Драную кошку ты подберёшь на даче.
Под ноги просто бросится твой щенок.
_________________________________________
Як завжди, російською про наболіле. Присвячується багато-кому. Не буду перераховувати, просто... Спасибі, що були.
Я свoгo часу пooбіцяла сoбі, щo викладу цей вірш, кoли присплю сoбаку. (на тoй momент я вже знала щo дo тoгo не так вже і дoвгo). Так щo він не на oцінкy. Скoріше присвята
Тільк тепер звернула увагу на напис на картинці.. Мені це знайомо. З дев'ятого травня 14 року. Тільки я не присипала, навпаки, навчилася робити уколи. Він мені потім снився, перед важкою подією, попереджав..
Я сіm mісяців прoтриmала. Далі... Tриmати далі -- булo надтo багатo нюансів, які в сукупнoсті moгли значнo прoсадити рівень життя. Хoча вигратu moжна булo ще від пари mісяців дo піврку. Не стала. Відпусила.
A кoлoти я теж вmію I капати, i дoзи рахувати, i на схеmи завдити -- в mене ветеринарна світа. Прoстo e ситуації кoли від цих вmіннь mалo тoлку((
А картинка ця є й без напису, хотіла її, та не знайду...
Можешь отречься от песен, стихов и сказок,
Жить, не вступая за рифмы в незримый бой,
Только однажды из тысяч знакомых фразок
Горло сожмет от пронзительных слов одной..
