Розпустили верби коси, наче молодиці -
Де ж та молодість поділась? Стоять, мов черниці,
Вітер гілля обриває, вода душу миє,
Синь небесна із снігами голівоньки криє.
Весно божа, озовися! Торкнися печалі,
Напиши їм, одиноким, священні скрижалі,
Вимий ранніми дощами серденька убогі,
Заквітчай чарівні коси, вистели дороги.
Всі дороги, що пройдЕні, та й ті, що ще треба,
Підійми чарівне гілля до синього неба,
Розпиши їх кольорами, віночком з веселок,
І з громами відізвися з дивних закапелок.
Леся Утриско Воробець
Картина мого земляка, комарнянина- Руслана Грабара. Щиро дякую за шедевр, який надихнув до поезії.
Дякую, Олексо, погоджуюся, та чомусь не дуже бачать такі таланти, а в родині цього хлопця від його батька до батькових братів, всі художники. Батько - директор художньої школи. Таланти від Бога. ❤❤❤
Чудові слова, Лесю, що надихнула творчість земляка! Воїстину, наша земля багата талантами... 
Трохи сумно, та красиво...!!! 
