Байдужість, Жадність, хмура Ненаситність,
Якось на каві всілись у кутку,
У них це виглядало як повинність?!
Чи мали справу може тут яку?
Хтось зойкнув, перша - тільки покрутилась,
У другої - лиш погляд з-за спини,
А третя вкотре щиро зажурилась:
Дешевший столик … там … біля стіни.
Усі три пані надто добре вбрані,
Зачесані, мальовані, стрункі,
Хоч не завжди оплачують деталі,
Сидять, чекають щось, не гомінкі …
З’явився він, з метеликом, в жакеті,
Увесь доглянутий, немов якийсь актор,
Здається, все встигає на планеті,
Здається, що стрімкий мов метеор …
Байдужість вдала, наче посміхнулась,
А Жадність обіцяла пригостить,
А Ненаситність про своє єдине чула,
Як щось чуже, вдавала наче спить …
Отак йому на каві посиділось,
Та що на каві, у житті так відбулось,
Там трійко інших йому вслід дивилось,
Та часу на тих інших не знайшлось …
А то були Любов, Довіра й Дружба,
У тих вже точно на майно не розживеш,
З ними життя – це затишок і служба,
Ти їх мов квітку у руках в житті несеш …
Ото життя – той столик вибирати,
Трапляється, що стрімко повз біжиш,
І як себе за комір упіймати,
Щоб не казати потім: Доле, ти болиш …
