Між притихлих дерев
над землею жарота струмує…
Посвітлілий відтінок небес…
Сонця коло вогненне й жарке
на блакиті безхмарній панує,
вітру наче зовсім не існує…
Спека літнього дня
утомила людей і природу,
та приємним і любим для нас
буде літнього вечора час,
що жадану дає прохолоду
й від пташиних пісень насолоду.
В повечір’ї луна
у саду дивовижна й весела,
і не схожа з одною одна,
підбадьорлива пісня чудна,
між дерев розсипаючи перли
солов’їних чаруючих трелей.
Пісня – наче тропа,
що садочком біжить поміж квітів,
і зове у незвідану даль,
десь туди, звідки спів долітав,
де тінисті у дерева віти,
й прохолодний збадьорює вітер…
17.08.2014
