Вірш, ще витвір мистецтва, в якому читач є співавтором. Аргументую. Поет закладає якісь емоції, думки, настрої, наприклад, образ метелика махаон, закодовує в слова і відпускає. Лялечка знаходиться в летаргії допоки на потрапить до читача. Той оживляє своєю індивідуальністю, а от чи зродиться махаон? Цілком можливо, що вийде білан капустяний, а то й міль.
В Вашому творі я побачила трагедію особистості, яка потрапила в середовище суспільства, що керується колективним несвідомим. Вчора розмовляла з подругою про те, що люди імперії і люди нації – це проблема не українська, а світова. Базується вона на устрої свідомості. Люди імперії живуть за Юнгом (колективним несвідомим), люди нації – за Фрейдом (теорія особистості).
Нас занесло до США – там поважається національна належність. Занесло в іслам – там етнічність знищується – всі араби. Занесло в генетику – зам ми і застряли.
Так, що Ваш твір прочитався так. Не сумніваюся, що у іншого читача буде зовсім інше сприйняття.