Тут не вірити довгим дощам.
Тут і сонце - не надто три́вко.
Над землею - одні уривки,
через вітер, гуде надривно,
повсякчас розкошу́є там.
В тра́вах, гі́ллі, на трасах - між них,
в со́нця крихтах - усе штрих-кодом,
вітер тут зі своїм народом
заодно, бо не чули зроду
про безхмарні ні дні, ні сни.
Віртуозно вкрутивши в дахи
серпантинні дими́-спіралі,
Вітер рветься все далі й далі:
поміж блиску зірок в коралях,
між опі́р'я крихких птахів.
Політає в світах й навпаки
розвернеться. Немов з провини,
осідлає, як вершник, спини
перехожих, щоб неупинно
бути тут з усіма й ні з ким.
Розкішний вірш!! 
