Мене постійно йолопи питають:
«У чому маю каятися я?
Адже мене ти взагалі не знаєш –
На чім гніздиться проповідь твоя?»
Таким незнайкам я розповідаю
Історію апостола Петра,
Котрий євреїв вельми гнівно лаяв
За те, що вбили Господа Христа!
Але ж вони цвяхів не забивали
Йому у руки після катувань!
То ж чом він твердить, що вони вбивали?
Де докази подібних нарікань?
«Ти, певно, Петре, зовсім з глузду з’їхав
Чи перепив солодкого вина?»
Ні, вбивці! Стиште власну пиху
І слухайте, у чім ваша вина!
Коли душа не вчиться панувати
Над похоті тілесної гріхом –
То дозволяє бісам царювати
І чорта робить власним пастухом.
То ж ті чорти державами керують,
Мільйонами винищують людей,
На ріках крові весело жирують –
І винен в цім не лиш один юдей!
Як звикли усі нації вважати,
Замовчуючи власнії гріхи.
То ж годі, коні, вже над цим іржати!
Тепер про вас – тримайте фартухи!
Коли Ісус вмирав, то мовив Слово,
Що знов буде приходити до нас
В людських тілах немов би випадково:
Без пафосу, без шарму, без прикрас.
І знов нас спокушатиме лукавий,
Щоб проливалася невинна Кров…
І Кров тече! Сторіками безкарно –
Й ніхто до цього непричетний знов?!
Та ні, панове! Це так не працює!
Якщо є смерть – то є й чиясь вина!
Хвороби є – й ніхто їх не лікує,
Бо світом управляє сатана!
Але ж Син Божий смерть прийняв трагічну
Й життя Своє на жертвенник поклав,
Щоб без хвороб всі люди жили вічно
І жоден на землі щоб не страждав!
І передав ключі від Свого Царства
Тому ж таки Апостолу Петру,
Щоб з нього почалося те лікарство* –
Котре б зняло гріховну мішуру
З усього людства викриттям провини
За нашу неспроможність до чудес,
Недосконалість та непрофесійний
Підхід до скарбу таїнства небес.
Покайтеся ж, невігласи, у тому,
Що не взяли ключі з Петрових рук,
Та й не відкрили ними двері Дому,
Де повно ліків від страждань та мук!
Тече ріка. Нема кінця і краю
Потокам нескінченної біди.
Тому стою і гнівно нарікаю:
Затям різницю крові від води!
лікарство* - зовсім не русизм, а звичайне українсько слово: плеяда лікарів, традиція виліковування.
