Я часто згадую Шевченка,
Стареньку хату край села.
Його сестер, братів і неньку...
Туди мене дорога й повела...
-------------------------------
Гірке життя усіх тоді спіткало,
Чимало сліз пекучих пролилось,
Але вони надіялись і знали,
Що лихо не на довго прижилось.
Поет все мріяв про нове життя,
Де буде правда й спокій в кожній хаті.
Це він тоді зробив нам відкриття,
Що зникнуть всі володарі пихаті.
І ось настав омріяний той час,
І ми, неначе, вільними всі стали.
Але яке життя тепер у нас,
У вільнім цім житті, що ми узнали?
Неправда й бідність, мабуть, довговічні,
Їх не зітре цей вічний плин життя.
Вони міняють образ свій й обличчя,
Знаходять вони в цьому укриття.
Та ми все віримо, чекаємо.
Чи буде правнукам омріяне життя?
(Та про дітей мовчу і не питаю)
Кого спитать, хіба про це хтось знає?
Чи й їм по спадку буде маяття..?
Я дякую борцям за їхню правду:
Це - Глібову, Франкові, нашій Лесі.
(На жаль, не всіх я ще назвала).
У творах їх знаходимо поради,
Ми добре пам"ятаємо їх й досі...
Гарна згадка про світочів наших, Надіє! Поети-мислителі завжди були в авангарді прогресу, особливо коли йде мова про багатостраждальну неньку україну...
Просив Шевченко, щоб схаменулись люди, "бо лихо вам буде". Перейшли всі межі зажерливість, ненависть, злоба і брехня, а народ стогне в ярмі. Тепер уже ми, як той Шевченко, мріємо, що прийдуть веселі часи, і буде син, і буде мати, і будуть люди на землі!
Гарний вірш, Надійко!
Ні, не можливо забувати світил правди і свободи! Єднаймось люди,треба дійти до згоди !
І відстояти нашу мову і волю!
Щоб Україна мала кращу долю!
З Маланкою Вас! Усіх земних благ!
Гарна згадка про світочів наших, Надіє! Поети-мислителі завжди були в авангарді прогресу, особливо коли йде мова про багатостраждальну неньку україну... 
