Привіт! Слова, мов котики вербові,
Весняним сяйвом рвуться із грудей.
Кохання пробивається у слові,
Нехай до тебе лист зі світла йде
В любові.
У мряку вдвох не сиро, а утішно.
Романтикою дощ для нас звучить.
Упертий вітер свій порив притишить –
Бо хлюпне із очей, мов копійчин,
Безгрішним.
Як хороше ділилась журавлями
З коханим я, побачивши ключі.
Веселики тоді нам промовляли:
«Нехай не гасне полум’я свічі
Між нами.
Шануйте, як і ми, глибоку святість –
Розквітне почуття в мільйон суцвіть.
Підступний дощ розмиє на асфальті
«Люблю тебе!» – Ви ж – знову напишіть
Й – кохайте!»
Ніколи не забуду слів тепер цих,
Тому щодня листи тобі пишу.
Затятий дощ періщить по шосейці,
Посилює коліс безбарвний шум
Ритм серця.
Ось, чуєш: зашмагав, забив, застукав,
Щоб кожне слово линуло в імлі.
Морзянку дощ друкує про розлуку,
Сердечка-краплі створюють на склі
Ці звуки.
А я пишу… повітрям ллється мова…
Мій лист, повір, не згубиться ніде.
Як у дощі, купаюся в любові,
Чекаючи на тебе з дня на день.
Мої слова, мов котики вербові,
Весняним сяйвом рвуться із грудей.