Нам не пробачать нащадки,
Що боротьба лиш за статки!
Мову свою ми забули,
Мовляв, з дитинства не чули.
Але ж і справді не чули…
Гірше не те, що забули,
Те, що не хочемо знати,
Шану країні віддати!
Ми ж на її теренах
Вільних, родючих, багатих,
Серед садочків зелених
Маємо щастя зростати.
Маємо щастя ми жити,
Вчитись, і палко кохати,
Сонечку в небі радіти!
У чому ж винна нам мати?
Матінка наша - країна…
Мова її солов'їна
Має тут право лунати!...
Гірко нам мови не знати!
