*****
Мені судилось народитись
На Божий світ у цій країні,
Щоб я цілком міг утвердитись
У славній неньці-Україні.
І то не так уже й важливо,
Вона багата є чи бідна.
Моя душа ж гука гордливо,
Що лиш вона своя є, рідна!
Адже до з’яви ще своєї
На світі білому оцьому
Обрати з безлічі всієї
Не міг ні матері, ні дому.
Тож дякую я Богу й долі,
Що народився в Україні,
Де попри люті муки-болі,
Звучать пісні ще солов’їні.
Ніскілечки я не шкодую.
Вона ж бо – рідна Батьківщина.
Радію з нею я й сумую,
Як добра чи лиха година.
Живу, творю заради неї,
Адже вона ‒ моє натхнення,
Що будить світлії ідеї,
Неначе дивне одкровення.
Без неї я ‒ мов птах безкрилий,
Мов ніч ‒ без тьми, без світла ‒ днина.
Без неї й світ мені немилий,
У серці ‒ темна порожнина.
І хай як краще не живеться
В краях заможної країни,
Душа нестримано все ж рветься
До батьківської України.
Євген Ковальчук, 27. 09. 2017