Вмираю з кожним, хто загинув від війни...
Щоразу, як дивлюсь в дитячі очі...
Коли у трунах повертаються сини...
Як чую про жахи та біль дівочий...
Німію, ціпенію і боюсь
Колись звичайних, побутових звуків...
Реву, навіть тоді, коли сміюсь -
Болять міста, загиблі і розлуки...
Чи сплю, чи ні, а ніби уві сні
І снить вороже хиже нагле військо...
І пута... Заржавілі, та тісні...
Зірву їх скоро, з ними все російське.
💛💙
