« Не називаю її раєм,
тієї хати біля гаю...»
Т. Шевченко
Заманюють оманливі світи,
де маємо усі відпочивати
колонією.. але рай один –
десь у гаю біля своєї хати.
А ще до того як іде весна
і попереду неминуче літо...
і явиться із юності вона,
якої не було у цьому світі.
І ніби усміхається мені...
і наче їй ні холодно, ні тепло...
Навчаємося жити уві сні
за межами існуючого пекла.
Все зіткане із нитей міражу –
нема війни, печалі і розлуки
і я босоніж по траві біжу,
бо діти доганяють і онуки.
Існуємо в коловороті літ
і є ще мама, і живий ще тато...
ілюзіями ми усі багаті...
нема надій на Божий Заповіт,
та відтіля у цей лукавий світ,
моїй душі не хочеться вертати.
Щастя, це не тільки бути вільним в цьому зацькованому світі, але й тримати недоторканим для нього свій потаємний куточок, можливо навіть і в раю. Хай Вам щастить!
шкода, що "нема надій на Божий Заповіт"... вірш сердечний, гарний... "і я босоніж по траві біжу, бо діти доганяють і онуки" - оригінально і...зримо (таке враження, що Ви не в Києві, пане Ігорю...)
вірш сердечний, 
гарний... 
(таке враження, що Ви не в Києві, пане Ігорю...)
