Високий сповп стоїть без діла,
Хотів він теж красивим стать.
І ця ідея довго мліла,
Кого найти собі під стать?
Усі проходили, як звично,
Ніхто уваги не звертав.
Невже ідея його вічна?
Та він думки свої гортав.
Скрипить ліхтар он на вершечку,
Освітить темінь уночі,
Троянду бачить недалечко,
Його це радості усі.
Та надихнула раптом мрія:
До себе квітку запросить.
Була ця кволою надія,
Могла ж троянда прикрасить.
Недовго він її благав,
Краса обвила стовп самотній.
Тепер красивим він вже став,
Був не один у час спекотний.
Вона від сонця затіняла,
В морозні дні він грів її.
Як не було - вона не в"яла.
Так й поріднились дві душі.
Теплий, домашній начебто твір. Колись я так написала про ядзвінь( дерезу), коли згадала про село, де народилася і де ядзвінь був за скакалочку Дякую за приємність Справді одна насолода
Дякую за приємність Справді одна насолода 
