Читаю книгу на вулиці, поруч спілкуються декілька хіпстерів, через привідчинені двері звучить жіночий спів під електрогітару, досить незлий. В повітрі стійкий запах марихуани, вдихаю на повні груди і випускаю далі в вечірнє безхмарне небо. На дерев'яній підлозі сліди дощу і людей - сонця не видно, але відчувається його стомлена присутність десь нижче лопаток. Воно заїбалось так само. Дівчина продовжує співати а чорні літери перетворюються на дрібних термітів і залазять мені під нігті. Дивно, але болю немає - лише здивування. Чого вони чекали саме на цю мить? Поступово перетворююсь на рециклічне сміття, піднімаюсь і викидаю себе в бак, обмальований графіті. Може, вийде щось путнє після переробки.
- Пішли всі нахyй! - каже сонце і зникає за обрієм