Де б не був, завжди лишуся сином.
Ти мій світ, моя ясна зоря.
Найдорожча серцю, Україна,
Найрідніша дума Кобзаря.
Ти моя розрада колоскова,
Хлібосільна матінка-земля,
Мелодійна українським словом,
Київщина зоряна моя.
Я піду в твою блакить ранкову,
Стану на отаву лужини,
Удихну твої вітри медові
На яких росли мої сини.
Запалю поранкові горіння,
Кину житні зерна на ріллі.
Приросту в тобі міцним корінням,
Прикиплю душею до землі.
А як ранок срібною росою
Розпорошить зоряну гряду —
Над твоєю вільною сагою
Золотою зіркою впаду.
Гарно! 
