Мій ангеле, де твої крила?
Комусь віддав чи відібрали?
Нічого в тебе не просила...
Чому ж стомивсь? -
Думки стихали.
Самотній ангел в ніч дивився,
в руках тримаючи пір'їни.
Скраєчку ліжка примостився,
щоб не сполохати дитини
останній сон, бо більш не буде...
Остання ніч й невинний подих.
А докір розриває груди -
сліди залишились на сходах.
Маленькі ніжки тут ходили.
стрибали, бігали, ховались...
Щось рученята тут творили,
в любові матінки кохались.
Та обірвалось. Надломилось.
Нема більш крил - одна пір'їна.
Дитя всміхалося - щось снилось.
Крізь сон тулила Україна.
Тулила, плакала, співала
і накривала своїм тілом.
В обіймах спрагло колихала,
а ангел все сидів несміло.
Сидів... Пір'їна догорала.
Дитя стояло мовчки поряд,
а Україна коси рвала
і підводила в небо погляд...
- Мій ангеле, де твої крила?
Комусь віддав чи відібрали?
- Нічого в мене не просила...
Візьми... Вони тебе чекали.
