Край долини горобина
Стежку цілувала,
Чом журба тебе зловила?
Пташка запитала.
Чом схилила свої віти,
Чом сльозу пустила?
Чом даєш, щоб сильним вітром
Гілочки ломило?
Ти, пташино, в небесах
Високо літаєш.
Ти ніякого в житті
Горя не зазнаєш!
Ти не знаєш, як мені
Часом одиноко.
Очі чом мої сумні,
Бо ти там, високо.
Не осуджуй мене так,
Ти ж мене не знаєш.
Так, я вільний, бо я птах,
А ти крил не маєш.
Та проте ти завжди тут
В тиші спочиваєш,
І ні воду, ні харчі
Собі не шукаєш.
Я ж повинен кожен день
Багато літати.
Тільки сонечко встає,-
Мушу працювати.
Попрацюю, прилечу
До тебе на гілку,
Поспіваю досхочу
І тобі не гірко.
І тебе на самоті
Зовсім не лишаю,
Кожен день я на зорі
До тебе літаю.
Не журися, піднімись,
Розкрий свої віти!
Прилетіли, подивись,
Сюди мої діти!
Тут пташата посидять,
Тобі заспівають,
Твоє серце звеселять,
І тугу розрадять!
Посміхнулась горобина,
Розправила віти.
Ти права, моя пташино,
Діти - наші квіти!
