Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Ірина Вірна: Іноді… (декілька таємних історій із життя однієї жінки) - ІІІ - ВІРШ

logo
Ірина Вірна: Іноді… (декілька таємних історій із життя однієї жінки) - ІІІ - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Іноді… (декілька таємних історій із життя однієї жінки) - ІІІ

Іноді достатньо одного погляду в очі людині, щоб зрозуміти: 
ваші долі нерозривно пов’язані

                                                Історія третя

У свої двадцять років ця дівчина мала здібності до римування. Вона мимоволі добирала рими до слів, які тільки потрапляли їй на очі. "Зірка - дірка. Квиток - листок. Ластівка - застібка". А ще вона напам'ять знала класичні правила силабо-тонічної системи віршування. Не можна сказати, що це їй допомагало у влаштуванні особистого життя, але й не заважало. А іноді навіть розважало і веселило.
Так одного осіннього ранку дівчина по дорозі до інституту, замріяно дивилася собі під ноги. Їй подобався шурхіт листків, що вже попадали з дерев і почали всихати на сірому асфальті. Прислухавшись до звуків з-під ніг, можна було скласти віршика або цікавеньку казку для діточок. І, дійсно, в її думках уже почали формуватися перші рядки вірша. Але ж для більшого ефекту поетичності потрібні якісь душевні переживання... Наприклад, оспівування почуття кохання ліричного героя.
Задум дівчині так сподобався, що одразу ж почала перебирати кандидатів для своєї "закоханості". Олег - це хлопчина з її групи, занадто молодий, йому на тому тижні тільки двадцять виповнилося. Вадим - з паралельного потоку, можливо, але такий красунчик, що й підійти боязко. І тут згадала про їхнього викладача інформатики - Сергія Михайловича. А що? Чоловік у повному розквіті, як то кажуть, сил. Скільки йому? Трохи за тридцять, мабуть. Ще й посмішка з лукавинкою, погляд сірих очей  - добрий... До того ж вони бачаться майже кожного дня, бо з одного міста і до інституту їздять одним і тим же автобусом.
Незчулася, як самі собою почали слова складатися у речення.
"Прозорий день, чарівновересневий.
І все охоплює злотаво-ніжна зелень.
То осінь плентається шелеснево,
Жбурляючи під ноги листя квіт шалений".
Дівчина похапцем схопилася за списаний олівець, відшукала в сумці якийсь папірець (на звортному боці - розклад пар) і почала швидко записувати вірш. Коли схаменулася, то огледілась, чи хтось бачив це? Цікава була картинка: йшла собі, йшла, потім, як спіткнулася, зупинилася і щось шкарябає на папірці... Та хай уже так буде.
На парах вранішній задум не давав дівчині спокою. Вона дописувала вірш, потім переписувала, потім перечитувала і ще дописувала. Творча лихоманка захоплювала, додавала такої нестримної сили, що руки не встигали записувати думки. Швидше, швидше... бо вони такі невтримні, забудеш і вже не згадаєш ніколи.

"Так само знехотя ідуть він і вона...
Словами мрійність розбивають, а стіна
Росте між ними - сказані слова
Лиш перешкода. Він не знав...
Вона  ж, вдивляючись у його очі,
душею слухає відлуння тиші,
листяну пісню, яку так охоче
Співає вітерець осінній.
Якби, прощаючись, він озирнувся,
Подарував їй погляд, посміхнувся,
Вона б тоді йому сказала,
Про що шепоче листя під ногами.
Але лише сторожкий шелест
Розірваних хмарин у небі
Нагадує якусь миттєвість
Думок і спогадів таємних". (1997 р.)

Коли всі підходящі слова вмостилися зручно на папері, дівчина полегшено зітхнула. Усе. І що з цим робити далі? Треба ж якось віддати своєму герою. Але то вже завтра.
Наступного ранку події розвивалися дуже стрімко, теж як по написаному. Коли заходила до будівлі інституту, на порозі зіткнулася зі своїм героєм надуманих мрій. Привіталася похапливо:
- Ой, Сергію Михайловичу, а у мене до вас невеличка справа...
Чоловік здивовано поглянув на студентку:
- Щось трапилося?
- Ось, - тицьнула  в руку папірця. - Прочитайте, будь ласка.
І швидко пішла до аудиторії, тому не бачила реакції викладача на її витівку. А той здивовано розгорнув листок, швидко пробіг очима. Лице осяяла лагідна усмішка. Сергій Михайлович акуратно склав папірця і поклав до кишені сорочки.
Увечері, коли дівчина поверталася додому через парк, ішла і пригадувала написаний вірш. Бурмотіла слова собі під носа, не звертала уваги на перехожих. Коли раптом почула, як хтось її поклав:
- Люська, та чекай ти!
Зупинилася, обернулася. Її наздоганяли двоє: Олька з фізмату, часта супутниця  поїздок із інституту, і ... Сергій Михайлович. Вона на подругу уваги не звернула, бо хотіла зрозуміти реакцію чоловіка на своє вранішнє послання.
Викладач чомусь зовсім не дивився в її очі, а кудись убік. Спочатку вона хотіла спіймати погляд його лагідних сірих очей, а потім вирішила для себе: "Не дивиться на мене, то й хай! Подумаєш, не сподобалося йому поетичне творіння...". Та коли розходились додому (вона - в один бік, а Олька з Сергієм Михайловичем - в інший), поетка все ж озирнулася. Чоловік теж озирнувся, і на якусь мить його погляд торкнувся обличчя дівчини. Вона встигла розгледіти в ньому тугу й печаль. Це настільки було незвично, що усю наступну ніч не спала.
 Цілу ніч думала про Сергія Михайловича, пробувала римувати його ім'я. Дійшло до того, що подумки почала називати Сергійком. Але слова ніяк не ставали в рядки, рими тікали, система віршування, здавалося, більше була їй непідвладна. Завтра вони знову побачаться на парі. Як цікаво закохуватися!
А на інформатиці вона так витріщалася на викладача, що помітили й інші студенти.
- З тобою все гаразд? Чогось ти сьогодні якась не така...
Дівчина тільки загадково відмовчувалась. Коли викладач роздавав зошити з перевіреними роботами, випадково торкнувся пальцями її руки. Як морозом обсипало  в одну мить.  
Ішла цього разу додому і думала: «Якби тільки він ще раз озирнувся, поглянув на мене. Ні, услід, нехай навіть у спину. Цей погляд дуже важливий». Погляд-ниточка, який зможе зв’язати їхні долі. І знову – жодного віршованого рядка… 
Вже вдома розгорнула зошит з інформатики. Випав папірець. Такий знайомий. Її «Пісня опадаючого листя», як подумки охрестила вірш до Сергія Михайловича. Взяла, побачила дописані до нього рядки:
«Про що шепоче листя під ногами…
…що дні минають непомітно,
…що дуже швидко йдуть роки,
…що самота така самітна,
…що вечори такі сумні,
…що ніч – одна суцільна мука,
…що дощ – єдиний вірний друг,
…що пильність – це натура друга,
…що щастя – доторк твоїх рук». (1997 р.)
Вражено перечитала ще раз. Що це? Відповідь на її листа, чи крик душі стороннього чоловіка? Хіба вона хоче насправді стати йому близькою? Чи хоче, щоб цей незнайомець став до неї ще ближче? Ну, озирнувся, то й що тепер? Вона теж дивилася йому вслід. У спину. І погляд його їй був не потрібний зовсім. Яка ще «життєва ниточка»? Повна нісенітниця! Та хай живе собі! Он з Олькою, наприклад. Пошматувала листок із віршами, відчинила вікно і викинула геть. Вітерець підхопив біленькі клаптики паперу, поніс, закружляв ген-ген! 
Дівчина полегшено зітхнула і вклалася спати. Тепер щоночі їй снилися очі незнайомих людей. Зате слова перестали шикуватися в речення, а рими – чіплятися до них.   
                                                                                                             2018

ID:  970307
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Оповідний
ВИД ТВОРУ: Мініатюра
ТЕМАТИКА: Любовна та інтимна лірика
дата надходження: 06.01.2023 19:25:38
© дата внесення змiн: 07.01.2023 12:41:36
автор: Ірина Вірна

Мені подобається 4 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали:
Прочитаний усіма відвідувачами (258)
В тому числі авторами сайту (8) показати авторів
Середня оцінка поета: 0 Середня оцінка читача: 0
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

12 16
 
Ірина Вірна відповів на коментар НАСИПАНИЙ ВІКТОР, 09.01.2023 - 08:28
hi
 
Ірина Вірна, 07.01.2023 - 12:42
А вони насправді одружилися: Сергій та Олька)))
 
СОЛНЕЧНАЯ відповів на коментар Ірина Вірна, 09.01.2023 - 10:18
12 16 give_rose 23
Читала ваш рассказ и стихи взахлёб! 16
Спасибо Вам,Иришка!)
Когда пишет сама душа,то сюжет всегда потпитывается воображением,и складывается впечатление просмотра его на экране@)
Мир их семье,а главной героине,конечно же, стать в своей жизни САМОЙ СЧАСТЛИВОЙ,найдя именно ТОГО...кто всю свою жизнь мечтает о такой долгожданной девушке,как главная героиня вашего рассказа!
С праздником Вас,солнышко!
Мира,счастья и любви Вам,Ирочка!) 021 el ros
 
Ірина Вірна відповів на коментар СОЛНЕЧНАЯ, 09.01.2023 - 22:54
Це ще не всі історії... Дякую за такий емоційний відгук! я і до вас завітаю на сторінку give_rose
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Enol: - неопалимий
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: