ДНІПРО (За повістю «Страшна помста» М. Гоголя в перекладі Івана Сенченка)
Чудовий Дніпро у безвітру погоду,
коли крізь ліси і крізь гори пливуть
так вільно і плавно його повні води,
що і не хлюпочуть, і не виграють.
Дивлюся й не знаю, чи лине велична,
чи зовсім не лине його водна гладь,
здається шляхом він дзеркальним блакитним,
і вилитий наче весь шлях цей зі скла.
Без міри широкий, незміряно довгий
по світі зеленому в’ється Дніпро,
і любо, як гляне жаркий сонця промінь
й опуститься в холод прозірчастих вод.
Ліси прибережні яскраво і чітко
відтінюються у Дніпровій воді,
діброви зелені й розцвічені квіти
милуються світлим відбитком своїм,
припали до вод і, схилившися разом,
вдивляються в них і всміхаються їм,
неначе Дніпро вони щиро вітають,
привітно киваючи віттям своїм.
В сере́дину ж річки не сміють і глянуть:
ніхто, окрім сонця й блакитних небес,
не сміє дивитися в глянцеві шати
Дніпрових величних лакованих плес.
І мало який птах добратись зуміє
сере́дини ширу води напрямки.
Розкішний Дніпро! І, напевне, немає
такої подібної в світі ріки.
Виблискує синім, йде плавним розливом,
як і серед ночі, так і серед дня.
Видніє далеко Дніпра дивне-диво,
наскільки побачить його можу я.
Голублячись і пригортаючись ближче
до берега проти нічних холодів,
спалахує і струменіє сріблисто,
як смуга сталевих дамаських клинків.
Він синій, як небо, смиренний, спокійний,
і не ворухнеться, неначе заснув.
Чудовий Дніпро, і немає у світі
ріки, що подібна і рівна йому!
23.12.2015
