Вона знову заглядає в люстерце,
Замруживши дивно карії очі,
Мов хоче увидіти своє серце,
Замікроскопити вправно нутрощі!
Далі морщить кирпатого носика,
Різко убік відвертає голову,
Немов жувала антибіотика,
Чи навіяв вітер в очі полову.
Ну, не може вона себе бачити
Вже цілих сімнадцять чи двадцять років!
Одне й те ж саме буде маячити,
З якого б не видивлялася боку!
- Ніс великий, я просто чудовисько!
Він на мене навіть не подивиться...
Невиразнії очі, брови низько...
А як гляне, то вже точно скривиться!
Він з портмоне дістає її фото
Затерте і задивлене аж до дір,
Немов найцінніше в світі золото,
Видобуте з найтвердіших порід гір.
Фото випросив в молодшого брата,
За світлину віддавши велосипед.
Там дівчина, на ній сукня строката,
В повний зріст знята, а не просто портрет.
- Яка красунечка! Витончений ніс,
Прекрасні дві зорі - це її очі
З відтінком зЕлені, розкосий розріз.
А брови, як сліди темної ночі.
Вона на мене навіть і не гляне!
Мені до неї, як до отих зірок!
Як тій глині до блиску порцеляни...
Ніколи не наважусь зробити крок!
Ось так і мріють одне про одного,
Засівають зерна, а виростять ліс:
Хто - нелюбов до себе єдиного,
А хто - нерішучості повнезний віз.
Chara Vinna
18.03.2023
