Хотів би я застре́лити віршем
холодним, воронованим, кремезним,
щоб спалах, дим і мізками торшер
мазнуло читачевими, як пензлем.
Хотів би ним навіювати сум
липкий, як мед, приречено-трагічний,
щоб радість шматувалась об косу
печалі вічномертву з потойбіччя.
Хотів би ним втамовувати біль
від зрад, образ, отрути стріл ворожих,
щоб він для рани був не бруд і сіль,
а (як дитинству милий) подорожник.
Також, як Семенко́, провокувати:
чіпати струни душ у читача
віршем по-старовинному картатим,
щоб з них акорд емоцій зазвучав.
Хотів би, та не зможу розʼятрити,
ні стати Авіценною для ран,
підняти настрій сльозами залитим,
бо, власне, не поет, а - графоман.
Пригадалося: "Хотіла б я, щоб ти мене покинув, щоб чорним трунком душу напоїв /.../ та от біда: нема тебе, й ніколи не було."
А на комплімент набиватися негарно. Тому не буду переконувати вас, що ви -- не графоман. Душа ваша знає відповідь, краще, ніж будь-хто із читачів
Експертиза в моїй особі повідомляє, що графоманства у Вас не виявлено! Дозволяється радувати нас, читачів, новими творами!
К0ВАЛЬ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую за такий приємний для мене експертний висновок, але мушу зізнатись, що все таки деякі вірші писав, щоб писати, не відчуваючи при цьому особливих емоцій. Добре, що не всі
Тому не буду переконувати вас, що ви -- не графоман. Душа ваша знає відповідь, краще, ніж будь-хто із читачів 
Експертиза в моїй особі повідомляє, що графоманства у Вас не виявлено! Дозволяється радувати нас, читачів, новими творами!
