Ото прочитала я у когось в коментарях, про те, що діалект чи говірка то не українська мова ... а таке собі. І ті, хто говорить говіркою, не мають права записувати відео, бо то сором.
Айя! То я маю мовчати? То це ж жива мова!
Треба родичам сказати, що мають перевчатися. Разом посміємося!
Прийшла до них а там вуйна з базника і безу курку вигонить. Вже на бантах всі кури, лиш одна балухи витріщила і сидить в кущах. Хоче, щоб чийсь пес бебехи випустив.
- Гайда, - каже вуйна, до хати. Вечеряти сідаєм.
А вечеря нівроку! На столі гижки, гладущик з колотухою,
миска з квашеними вогірками, варена бульба, пироги з бебешками, губи солені. Бабця каже: "Не чванься, їж."
Вуйко підморгнув дідові і ще й бутель горівки з'явився нізвідки.
-Шо то за свято?
Дід поправив камізельку, налив на дно кварти горівки.
- То дохтор приписав. І хрумнув квасним квашеним вогірком, закусуючи медовуху. - Коби здоровля було.
- А ти чого сидиш, запишилася?- звернувся він до вуйни.
-Їдла повно, маєш дві руці, бери їж. А як нема що, то йди до кирниці води собі принеси. І не пасіюй мене! Мати пирогів он наварила, як на святвечір. А ти писок водою будеш полокати.
Вуйна хотіла щось заперечити, сказала, що хоче схуднути і то вже пізній час для вечері...
Але дід її зупинив.
-Не пащекуй! - і знову голосно надгриз вогірка і так само голосно проковтнув великий кусень, бо жувальних зубів у нього не було.
Вуйна вкинула собі десяток вареників, хитро поглянула на вуйка, мовляв хіба хочу - мушу. І почала їх наминати. Потім поклала гижки на теплу тарілку і вони попливли, розвозячи пацьорки мняса по тарілці.
В хату залетіла цьма з вулиці і почала кружляти навколо лампочки. Вуйко зняв кашкета зі спинки стільця і почав полювати на цьму.
- Як ти її будеш так лапати, то вчиниш нам тут розгардіяш!
Вона лиш шкіриться з тебе. Шуфльою її, шуфльою!
Бабця розізлилася на діда:" В кого ж вдався?!".
- Зараз, я все розцевочкаю! Сама втече! -дід став і вимкнув світло.
Цьма мала б вилетіти в вікно... Якби дід не наступив, в темноті, на хвіст котові. Кіт заверещав, дід не втримав рівновагу і впав в наїдки на столі. Бутель розбився з таким дзвоном, ніби то впала ціла тафля!
Коли ввімкнули світло, дід лежав на столі в калабані
горівки і колотухи з квашеними вогірками. Між уламками гладущика, слоїка з під вогірків і бутля з під горівки. А весь той коктейль стікав по скатертині з зображенням Ейфелевої вежі на дідові сподні і чуні.
Про мову починати розмову було зайве. Бо то вже було б не до сміху.
Бабця швиденько подала стирку і відро а дід сполоханими очима дивився на свої чуні і намагався їх зняти.
- Ти сподні хоч тут не знімай, перед дітьми! А в сіни йди!- зі сміхом сказала бабуня. - Падку мій! А я ж вам пляцки не подала! З собою візьмете!
Дідусь з бабусею провели нас до воріт.
- Ідіть навпрошки! Там вже болото просохло. І я пошкодувала, що не взяла лісапет. Але я мала дві нозі і на них були зручні капці. Вуйко з вуйною звернули у вузеньку вуличку і я пішла далі сама, розмахуючи смачним пляцком у полотняній торбині. Ніч пахла дикою ружею і матіолою. І настрій був такий... Ніби то я зловила ту цьму.
А ви кажете мова не така.
Валентина Дацко/ Урода
Гонорова пані ( ютуб канал).
1/11/2023
