У передзвоні листя золотого
Блукають сутінки осіннього дощу.
Задумливо, ідеш сама додому,
А я до тебе листям мов лечу.
Квітками, всі дороги устеляю
Зчаровано, у соромі мовчу
Бо що сказати серцю ?
Ще не знаю.
Під сповідь осіні і музику дощу
Пропахло листя вітром і полином
Зірки шепочуть:
- зупинись на мить!
ГОДИННИК Я, В ВІКНІ СТАРОЇ БАШТИ
КОХАННЯ ДЗВОНОМ
ХОЧУ ПРОБУДИТЬ!
У тої, що у осінь покохала,
Але на серці сум лише знайшла
Йшла одиноко,
Мов би заблукала.
У думах.
ТА ВІД ДЗОНУ, - ОЖИЛА.
Здивовано на башту подивилась
ГОДИННИК ВДАРИВ ЛУНКО ЗНОВ І ЗНОВ
І мов з годинника хтось
Усміхнувся ніжно,
І в СЕРЦІ розбудив ОСІННЮЮ ЛЮБОВ
