-Куди поділася весна?
У літа осінь запитала.
-Хіба ж я знаю де вона,
Я в червні дуже поспішало.
Вступило я в свої права,
Сезон на морі розпочато.
Кому потрібна та весна?
Моя пора-суцільне свято!
Та і тобі нащо «воно»?
Яке тобі до неї діло?
Он грає молоде вино!
І яблучко в саду дозріло!
-Я розумію,-осінь каже.
-На все свій час, своя година…
Зима прийде і знов розкаже,
Що їй сумна кожна хвилина.
Що ночі довгі, дні короткі,
Що сонце світить, та не гріє.
І що бурульки не солодкі
І про тепло весняне мріє.
Хотілаб я весні сказати,
Щоб вона довго не барилась.
Бо взимку холодно чекати,
Щоб швидше йшла, не запізнилась.
Я заздрю вам!-осінь сказала.
-Що ви з весною зустріч мали.
Зима у лютому ридала,
Як ранок з березнем стрічали.
А літо весну бачать в травні,
Спекотне сонце їх голубить.
Вони ж дві подруги прадавні,
І їх найбільше в світі люблять.
Лиш я одна весну не бачу,
Про зустріч з нею тільки мрію.
Дощами вечорами плачу
І інеєм вночі сивію.
5.11.23р. Олександр Степан .
