Шляхом життя прямую я
Так само, як уся сім’я
Людська на білім світі цім,
Що здавна мешкає на нім.
Прямую я у майбуття,
Звідкіль не буде вороття
В минуле, тільки у думках,
У спогадах або у снах,
Що бачу я, коли засну.
Минулого не поверну,
Хай як би я не хтів цього,
Впродовж життя свого всього,
Яке минає, як і час,
Який спинити жоден з нас
Не може, також – повернуть
Чи то в майбутнє зазирнуть
Раніше, ніж прийде воно.
Зробить цього нам дано,
Хай навіть пробує зробить
Останнє хтось з нас в певну мить,
Коли пророчить та гада,
І те, що правий, він гада...
Так, може він щось відгадать,
Та не гадать, а будувать
Повинні ми його всі так,
Щоб завжди жити в нім усмак,
Для чого нам життя й дано,
Хай навіть скінчиться воно
Цілком навік в неждану мить,
Та доки живемо, слід жить.
Євген Ковальчук, 23. 02. 2021
