Прикро...
Коли так, за пустяк,
Відкинувши чисту основу,
Зерна не бачити й полову,
Розпорошивши над мукою,
Дрова засипавши золою,
Щоб не горіли, задихались,
Щоб тіні в променях вбачались,
Світло заповнила пітьма
Й прийшла непрохана сума́.
Слова...Слова...Дії... Події...
Адже вже звершились надії,
Чи ж гоже їх переглядати?
До них вже нІ́чого додати.
Надії, мрії... Ось вони,
Тримай. Одержав. Не гони.
А оціни, насолодившись,
Гармонії в душі добившись.
Гармонії душі і тіла,
Що нероздільно одна ціла,
Тих вибраних, що йдуть в роки,
Тримаючись рука руки...
16.10.2024 р.
Щиро дякую.
Дуже гарно! 
