Дай душі своїй трОхи спокою...
Не збирай ти, хоч хвильку, зАздрощів.
Зачаруйся у річці осОкою,
Або плин течії, хоч врАнішній,
Зупини своїм поглядом мрІйливим
Та вбери ранні проміжки пУстощів.
Дай душі своїй бути спокІйною,
Дай розливам осЯгнути мУдрощів
Дивних трав, що стелились, шовкОвії,
Та лілей, що розквітли, мов зІроньки...
Дай душі просочитись любов'ю:
До останніх тих пагонів спІлості,
До останніх, живих ледь, корІнчиків
Сірих променів, вже ледве тлІючих...
Дай душі своїй трохи промІнчиків,
Що просочені нЕ лиш надІєю!
Дай душі своїй віри у спрАвдішнє,
В перемогу буття й лИше Істини!
Дай душі свОїй більше рАдощів!
Адже тим лиш спроможні ми вИстоять!
