Садочку ти мій коло хати,
Весною буяєш в цвіту –
В бузку усміхається Мати,
Ще овид не каже біду.
І літо плоди подарує,
В бурштині впаде падолист,
Вже й віхола сніжна вирує,
Живи, пам’ятай і молись…
Бо все воно послане Богом –
Це благословення душі,
Залишилось хоч за порогом,
Там босий пізнав спориші…
Тож знай найдорожче на світі,
Там корені серця твого,
Батьків дорогі заповіти,
Літами посрібленість скронь.
Пройшло, кажуть – тож не журися.
Підгрунтя життєве твоє,
Любові той старт, тож барися
Віддати всім ближнім святе…
В’ячеслав Шикалович
19.11.2023р.
