Настояне вино наливає
в келихи осінь,
натужну посмішку
ховає в оголених вітах,
прощаючись з нами,
ще кидає з неба просинь,
печалі складає
в інеєм припорошені квіти,
в повітрі залишає
пряний аромат кориці,
підносить нам настояне вино,
прощальний вальс
танцює з жовтим листям,
що землю бурштином
встелило вже давно,
і випити до дна
нас просить осінь,
і тихо йде собі,
не обертаючись назад,
сумно-печальний погляд
кида ніби в простір
й веде у даль з собою
збляклий листопад.
