Я намагаюся зібратися з думками,
Але мене немов магнітом тягне до вікна
Помилуватися мальованим пейзажем,
Що відкривається за ширмою тонкого скла.
А там таке блакитне й чисте небо сяє,
І лиш багряно злегка поломеніє небокрай,
Де сонце промені свої в лазур вплітає, –
Згасає день, вечірня наближається пора.
Мені так хочеться із повного розгону
Пірнути в ту безмежну лазурову глибину,
Як птах, відчути на привіллі тім свободу
І з висоти побачити всю землю чарівну.
Я часто згадую звичайний вечір літній,
Що назавжди чомусь у пам'яті моїй засів...
Ще тепло, та вже відчувається в повітрі
Легеньке оксамитне дихання осінніх днів...
10.05.2017
