По річці плив кудись листок.
Куди він плив, я це не знаю.
Війнув осінній холодок,
Йому удачі я бажаю.
Бо ця мандрівка в перший раз,
Навколо все він оглядає.
Спішить уже, бо пізній час,
Хоч страх усе ж він свій ховає.
Та зупинився серед річки,
Яка невидима краса!
Побачив Місячну доріжку.
Його так сильно потрясла.
Ось раптом Місяць посміхнувся,
Невже йому?- подумав він.
Нема нікого - озирнувся,
Не бачить він ніяких змін.
На себе в річку подивився,
Поправив різьблену манішку,
І ніби знову обновився,
Став молодий, неначе трішки.
І то нічого, що жовтенький,
Все ж непоганий має вид.
(Так шепотів під ніс дурненький),
Та все ж признався - трохи зблід.
Та не для нього ця доріжка,
Це Місяць Мавку вигляда,
Для неї кидає він стрічку,
Красуня - Мавка лісова.
Верба влітала їй ті стрічки,
Що Місяць щедро дарував.
(Красуня вдячна так вербиці)..
Чому не любить - він не знав.
Тут зрозумів усе листок:
Його даремні сподівання.
Не зробить більше помилок,
Бо не для нього те кохання...
Таке в житті буває. Гарний віршик, пані Надіє. 
Браво п. Надіє! 
Чудовий вірш! 
Образно,душевно! 
Дякую! 
