Дарував мені Бог ту зелену-зелену й квітчасту весну',
Солов’ї де співали в гаю, потопало усе у блакиті.
Я стояла в саду і вдихала фіалки красу запашну,
О чарівні, осяяні світлом небесним ті миті!
Серед тисяч очей я знайшла твої ті, що зелені,
Я заглянула в них – і побачила відблиск весни,
Ти так ніжно і мило дивився давно вже на мене,
Я впізнала тебе, бо такий ти приходив у сни.
Серце тьохнуло вмить, очі стрілись з твоїми очима.
Все навколо п’янило – такого напою я ще не пила.
Як заграла мелодія серця! І кров шаленіла значимо!
Із кохання октав та мелодія злита була.
Затремтіли в душі моїй струни п’янкої любові,
Запалили вогнем її юний незайманий фон,
Кожна нота із першим коханням співала у змові,
А в міському саду грав мелодію нам саксофон.
Підійшов ти несміло до мене, до вальсу мене запросив,
Я дивилась захоплено в твої очі зелені-зелені,
Взяв за руку – відчула я хвилю емоцій і почуттів –
Малювало нам перше кохання сердечка свої на арені.
Коли ти доторкавсь, я тремтіла, мов тая стеблинка,
Говорив-говорив, а я танула в слів весняні'м меду,
Відчувала кохання красиву у щасті зернинку
Ту, що сіяли ми у весняному райськім саду.
Ми флюїди любові ловили й спивали її насолоду,
Чаклувала над нами захмеліла від щастя весна.
Ми відчули обоє – це Божа для нас нагорода,
Це кохання і зваба, і чари, й краса неземна.
Ти й сьогодні мій місяць ясний у вечірньому небі,
Я одна у всесвіті твоя вечорова яскрава зоря,
Ти ще з юні закоханий у милу лебідочку лебідь,
Наші долі віночком сплелись – ти є мій, я – твоя.
