За столом сидить Василь,
Він чомусь в зажурі.
У очах його печаль,
Брови щось нахмурив.
Кума жарить он блинці,
Запахи надворі,
Жінка ж ставить голубці,
Що варила вчора.
Кинув погляд він на жінку:
Хочеш, щоб я гигнув?
Як загоню я печінку...
Кулак дуже стиснув.
Я вчорашнього не хочу,
Хочу щось смачненьке.
Прикинь ти ідею творчу,
Бачу- щось слабенька.
Піду, мабуть, до Марусі,
Спробую блинців,
Як прийду, то розберуся,
Що це кум хотів?
Та прийду не так я скоро,
Нарубаю дров,
Попасу іще корову -
Плата за добро.
Повернувся і пішов,
Грюкнув так дверима!
Жінка глянула в вікно:
Хіба вона винна?
Жінка ця, не ликом шита,
Тісто замісила.
Все робила дуже швидко,
Й кума запросила.
На столі були котлетки,
Свіжі, не вчорашні.
Вареники у комплекті.
Звісно - все домашнє.
Ще була смачна наливка,
Для кума старалась.
Був не стіл, наче картинка.
Куму усміхалась.
Довго їли, смакували,
Аж до третіх півнів.
Та одне не врахували:
Вони дуже різні.
Полетіли шкереберть,
Котлетки і сало.
Розтрощили все ущерть..
Ось так погуляли.
Чи наливки було мало,
В голові ще грала.
Чи не свіже оте сало,
Що "дахи" зірвало...
Кум не йшов, а шкандибав,
Прихватив ще й сало.
Все з собою він забрав,
Що не так лежало...