Зимовий вечір, шалений снігопад,
Навіяв спогад про дитинство.
Ту радість не вернути вже назад,
І не відчути спокою блаженство.
Малі, мокрі, до коліна сніг...
В сірих пальтішках як горобчики літали.
На щоках кипів румянець, сміх,
А про інше, ми не думали і не гадали.
Нам малим були невідомі вади зла.
Лиш любов у маминім гніздечку.
Та роки прожитого життя,
Прив'язали кожному свою вуздечку.
Здається це ще вчора було,
Та минув не один десяток літ.
Наші серця від зла покам'яніли,
В лукавстві доживаємо свій вік.
Буває, те дитинство стукає в душі.
Та не кожен може маску зняти.
Показати чистоту щирих почуттів,
І хоч на мить дитиною стати.
Сьогодні ми як роботи, як стадо овець.
В гонитві, в бою, за грішми, за красою...
Обман і вигода, давно вже ходять під вінець,
А відвертість, була і є, дитячою іскрою.
Успіхів Вам та наснаги. 
