Так тоскно іноді буває, навіть плачу
Таким гірким здається хліб на чужині.
А ще ж до того, як у сні побачу,
Свій рідній край, де гори крейдяні.
З давніх – давен ті гори й будуть вічно.
Узгір’я білі, як вітрила кораблів .
Зеленими садками причепурена Дворічна,
Немов перлина в морі, посеред степів.
Струмить Оскіл вздовж гір і хвилями рябіє.
Розбитий човен течію до берега знесло.
Розтрощений війною він, як багатьох надія,
Що лихо стороною обійде село.
Не сталось. Навкруги розбиті хати
Шляхи у вирвах, понівечені сади.
І земляки мої, щоб долі іншої шукати,
Роз’їхались по світу всьому, хто куди.
Завжди моливсь за мир і молюсь нині!
Він прийде. Це як сонечко встає.
Щасливи люди будуть жити в Україні,
І відбудована Дворічна знову розцвіте.
Федір Балєв 8.04.2024р
