Осипається час, мов пісок у безводній пустелі,
Як вода у пісок протікають і ночі, і дні.
Це життя без прикрас... Коли думи твої невеселі,
Безнадійно, як пил, опиняються просто на дні ...
І не вистачить сил, аби ще раз зібратись і встати ,
Ні повітря, ні вітру в безкінечній пустелі нема.
То ж обпалених крил самостійно не в змозі підняти,
Ти не плачеш давно , навіть потайки і крадькома.
Що ж, настала пора ні за чим на землі не страждати,
Просто, бачиш , як час осипається в Вічність піском.
Щоб нікуди не йти, і нічого ніде не чекати.
Що було, те було... Або тільки примарилось сном ...
27 липня 2024