Нічні озера покриває місячне сяйво день у день.
І стежка в ліс так манить душу, губить людей з давніх-давен.
Я там була, дивилась зорі, і вітер тихо шепотів,
Розповідав усі секрети, пісні навіював мені.
Ти знаєш, тяжко написати про мить любові, почуття.
Так, бачила тоді я зорі, але була завжди сама.
Повз озеро я проходила, але зі мною тиша й сум.
По стежці йшла, листя шуміло, багато було в мене дум.
Я все життя мала надію на спокій, щастя, на любов,
Але сама, і вітер віє, холодний, сильний знов і знов…
