Ні в головах де гаснуть гострі тіні прапорів
ні у розтятих грудях кинутих в стерню
ні у руках тримаючих холодний скіпетр і державу
ні в дзвоні серця
ні в підніжжі собору
не вміщується все
ті, які котять возики поганим бруком передмість
і утікають від пожежі з банкою борщу
які приходять на руїни не для пошуку загиблих
а щоб знайти димар залізний з пічки
голодні - закохані в життя
у морду биті - закохані в життя
яких назвати важко цвітом
але вони тіла
то є живуча плазма
з двома руками затуляти голови
з двома ногами швидко утікати
придатні добувати їжу
придатні дихати
придатні дати життя під мурами в'язниці
ті гинуть
що закохані в прекрасне слово більш ніж у ситні запахи
але на щастя їх небагато
народ живе
і повернувшись з повними мішками з дороги втечі
возводить тріумфальну арку
прекрасно вмерлим.
Zbigniew Herbert substancja
Ani w głowach które gasi ostry cień proporców
ani w piersiach otwartych poniechanych na rżysku
ani w dłoniach dźwigających zimne berło i jabłko
ani w sercu dzwonu
ani pod stopami katedry
nie zawiera się wszystko
ci którzy toczą wózki po źle brukowanym przedmieściu
i uciekają z pożaru z butlą barszczu
którzy wracają na ruiny nie po to by wołać zmarłych
ale aby odnaleźć rurę żelaznego piecyka
głodzeni - kochający życie
bici w twarz - kochający życie
których trudno nazwać kwiatem
ale są ciałem
to jest żywą plazmą
dwoje rąk do zasłaniania głowy
dwoje nóg szybkich w ucieczce
zdolność zdobywania pokarmu
zdolność oddychania
zdolność przekazywania życia pod murem więziennym
giną ci
którzy kochają bardziej piękne słowa niż tłuste zapachy
ale jest ich na szczęście niewielu
naród trwa
i wracając z pełnymi workami ze szlaków ucieczki
wznosi łuk triumfalny
dla pięknych umarłych
