* * *
Осінь пихата, холодна, суха.
Торкається лоба ледь чутно рука.
Де полум’я суму? Де злива кохання?
Невже мене звати не Гердою – Каєм? –
Але до зими майже вічність… Здалося.
І вже не ляка посивіле волосся.
А все, що було – ефемерне, облудне…
Я стільки років розмовляла з відлунням.
Я вірила казкам. Я казку створила:
І жаб’яча шкіра палає, і крила…
Не місце довіри – відчуження зона:
Дивлюся на тебе неначе на клона.
«Я» - літера зайва у наших стосунках.
Як навіжений заходиться зумер:
Я віддзеркалююсь знову і знову…
Благаю, зітри на SIM-карті мій номер!!!
Я віддзеркалююсь знову і знову…"
