Сьогодні наснилися воронці. Темно-червоні, на пелюстках краплинами бриліантів виблискувала роса. Квіти лежали скрізь: на підлозі, на підвікон- нях , на столі та стільцях. По кімнаті плив п'янкий, терпкий запах весни. Хотілося дивитись на квіти, не помічаючи часу.
Сон обірвався раптово, тільки запах воронців ще був відчутним і реальним. Не хотілося розплющувати очі. В душі з'явилося відчуття жалю, навіть болю, серце затихло, ніби чекаючи на продовження сну. І якось само-собою стало зрозумілим чому наснилися воронці – це минуле нагадувало про себе.
Згадалася далека-далека юність. В паралельному класі навчався хлопець, який подобався багатьом дівчатам. Він дозволям їм писати йому записки, чекати його біля школи, щоб пройтися з ним поруч.А йому подоба- лася дівчина з паралельного класу, вона була звичайнісінькою «сірою мишкою». Дивлячись на неї, він не міг зрозуміти чому він з кожним днем ходив в школу тільки для того, щоб побачити її синьо-сірі очі, посмішку. А ще — він так боявся, що про його почуття дізнаються однокласники й будуть насміхатися з нього. Вони навчалися в десятому, випускному, класі. Весна була рання, часу до випускного вечору залишалося менше й менше. А ще — в травні було День народження дівчини. Так хотілося розповісти їй про свої почуття! Але як? І він вирішив написати їй листа. Лист писався ночами, все що хотілося сказати вмістилося в 12-тиаркушний зошит.
І ось настав час — День її народження. Рано вранці, сівши на ста- ренький батьківський мотоцикол, хлопець поїхав в ліс, він знав одну галяви- ну, на якій по весні рясно цвіли воронці. О шостій ранку він під'їхав до її будинку, положив воронці на лавку під парканом і поїхав додому.
В школі він прислухався до дівчачих розмов, бажаючи почути, як його кохана буде розповідати про подарунок від невідомого хлопця. Але «сіра мишка», як завжди, мовчала. Йому було так прикро і боляче…
Після закінчення останнього урока, він чекав її за рогом школи. Коли вона проходила мимо, він погукав її, поздоровив з Днем народження, поспіхом віддав зошит-лист, в якому лежала шоколадка «Оленка», названа в честь його коханої. А ще — пелюстки зів'ялого воронця.
Потім був випускний вечір й роки їхнього життя: в кожного своє.
За вікном народжувався ранок. По дорозі на роботу, в маршрутці, вона зустріла однокласницю й запитала про хлопця, який їй колись подару- вав воронці в День її народження. Виявилося, що він помер і сьогодні день його похорон.
Вночі вона довго не могла заснути і під ранок їй знову наснилися воронці, тільки вони були зів'ялі та й роса на них давно вже висохла.
