А й справді.. як?? Як жити, коли відчуваєш яскравіше, кол бачиш образ, а не лише предмет, як почути і поділитись з іншими, коли суспільство закриває вуха і затуляє тобі рот? багато хто з нас відчував себе мушлею, що лежить на дні океану і таїть у собі коштовну перлину, але не може показати її, похизуватися оцим своїм скарбом із безтурботними рибками, що шмигають десь поруч, бо тяжкий пласт води не дозволяє їй розкрития.
Так і ми: постійно намагаємося не вирізнятися з по-між тупоголових "рибок" навіть якщо маємо свій безцінний скарб - скарб відчуття і розуміння прекрасного. От тільки мушля дійсно не може розкритися, а людям чомусь комфортніше відчувати себе під тягарем суспільної думки.. Хіба не кожен з нас з дитинства чув від батьків "а що скажуть люди?" або "все як не в людей", чи "тихіше, бо сусіди почують!"? Невже ці неписані закони важчі ніж багатотонний пласт води??.