Ти не спиш, усе ще мрієш
Про гарячу, юну кров.
Все частіше розумієш,
Що, напевне, це любов.
Може слово це лякає?
Чи боїшся його ти?
Ну і що?..А хтось літає-
Хоч боїться висоти.
Ти вдивляєшся у небо,
Бачиш зорі золоті.
Ох,як треба тобі,треба
До малої, і мерщій!..
Ти обіймеш її міцно,
Щоб відчути серця стук.
Поцілуєш палко,грішно
Й не злякає тебе звук.
Аромат різкий вдихаєш,
Забуваєш про усе
І вона,і ти не знаєш,
Що кохання вас несе.
У волоссі її тонеш,
Доторкаєшся до губ
І на думці себе ловиш:
"Задихаюся..."Чому?
Чом до неї доторкнешся...
І взривається вулкан?
Кожний день собі клянешся,
Що це все лише обман.
Але знов дзвінок, мовчання
І як мед її слова...
А це клятеє чекання...
Й знову кругом голова.
Як вона цілує ніжно...
Не цілує так ніхто.
Біля неї був би вічно
Й не напився б цим вином.
Не говориш ти нічого.
Все мовчиш,мовчиш,мовчиш...
А в очах горить тривога,
Бо до неї ти спішиш.
Ти відкинь усі вагання,
Загубися у юрбі.
Ти поклич її..., й бажання
Всі здійснить вона твої.
Ти не спиш, усе ще мрієш
Про гарячу,юну кров.
Все частіше розумієш,
Що це все-таки любов.
Я захоплений Вашим талантом! 
