У батька серце розривалося навпіл,
А мати схудла, зблідла, почорніла:
- О, доню рідна! Що ж ти наробила,
Чому нам принесла сюрприз такий?
Боролись сльози з батьківським протестом,
Не знала спокою родина із півроку.
Весіллячко зіграли, і нівроку!
І стали мати й батько теща з тестем.
У березні онучку зустрічали,
Раділи щиро – вперше, як востаннє!
У квітні з зятем мирне розставання,
А через рік їх в РАГСі розвінчали.
Дитя зростять, дочку іще влаштують:
Переболить розбите серце, стане
Вона на ноги. Тільки перестане
Шукати тих, які її не чують!
А досвіду вже так і не набуде!
Який не стрінеться – захоче обдурити…
Чи варто так «життя своє творити»,
Щоб як судилось, - все-одно те так і буде???
