РОЗДУМИ ПРО ЖИТТЯ
Глибока ніч, а я не можу спати.
Думки рояться про людське буття.
Коли б могли ми наперед всі знати,
Яким коротким є людське життя.
Колись, в дитинстві, нам здавалось,
Що в п'ятдесят людина вже стара.
― Ну, як це може бути, ― нам гадалось,
― Онуки є, а кажуть ― молода.
Та швидко і мої літа промчали,
Волосся побілила сивина.
І діти вже давно повиростали,
А я, здається, ще і не жила.
Бо серце береже чарівність ночі,
А розум твердить: молодість пройшла.
Та з ним ніяк погодитись не хоче
Ще зовсім не стара моя душа.
Їй хочеться розправити ще крила
І юність райдужну згадати,
У далечінь летіти на вітрилах,
Сміятись щиро і кохати.
Як жаль, що ми не завжди розумієм,
Яким прекрасним є саме життя.
І цінувати ми його не вмієм.
А що чекає всіх нас? Небуття.
Отож всі радіймо кожній днині,
І сонцю ясному, і сірій млі.
Цінуймо кожен день, кожну хвилину,
Даровану нам всім на цій землі.