В двері юності зазирнув тихесенько –
І завмер
Раптом стало все так близесенько,
Як тепер
Все що прожито – ось, на відстані
Руки
Чи зробив би знову ті ж
Помилки?
Чи б зумів розпізнати нагих
Королів?
Чи б навчився прощати тих,
Що любив?
Так все близько здається отут,
За склом
Хоч насправді травами вже
Поросло
Лиш зрадливе марево це, лиш
Міраж
Серця зболеного, з давніх спогадів
Коллаж
Двері в темний закуток
Зачини
Сірі тіні минулого
Прожени
Тих, що любиш – пригорни,
Поцілуй
Вище голову! Усміхнись.
Не горюй.
Грудень 2010
